НБУВ
Повна назва: Національна бібліотека України ім В. І. Вернадського
Утворена згідно указу гетьмана П. П. Скоропадського від 2 серпня 1918 р. як Національна бібліотека Української Держави.
В 1919 – 1934 рр. мала назву «Всенародна бібліотека України».
В 1934 р. передана у відання Академії наук УРСР і перейменована на Бібліотеку АН УРСР.
В 1948 – 1965 рр. мала назву «Державна публічна бібліотека УРСР».
Від 1965 р. мала назву «Центральна наукова бібліотека АН УРСР» (НБУВ), в 1988 р. їй надано ім’я В. І. Вернадського.
Від 1996 р. бібліотека має сучасний статус і назву – «Національна бібліотека України ім В. І. Вернадського».
Офіційний сайт бібліотеки: nbuv.gov.ua
Довідка про бібліотеку: uk.wikipedia.org
Основний будинок бібліотеки знаходиться в Києві на Голосіївському проспекті, 3; частина відділів працює на вул. Володимирській, 62.
Бібліографічні записи (9791 – 9800 / 20307)
Сортування списку: автор, назва твору, А – Я
[Колибенко О. В.] Гончарна піч 2 пол. 17 ст. з Переяслава. – «Переяславська земля і світ людини», Київ, 1998 р., с. 23 – 24.
[Колибенко О. В.] Історична топографія Переяславля Руського: 10 – 1 п.13 ст. – К.: автореф.к.і.н., 1999 р. – 18 с.
[Колінець В. В.] Про стан та проблеми дослідження латиномовної української літературної спадщини. – «Роль Києво-Могилянської академії в культурному єднанні слов’янських народів», К., Наукова думка, 1988 р., с. 169 – 178.
[Колісник М. К.] Боротьба українського народу за возз’єднання з Росією в 1648 – 1654 рр. – «Збірник наукових робіт, присвячений 300-річчю возз’єднання України з Росією», Харків, вид.Харків.ун-ту, 1954 р., с. 53 – 70.
[Колісниченко Ю. Я.] Іван Підкова – господар Молдавії. – Ранок, 1967 р., № 4, с. 18 – 19.
[Колісниченко Ю. Я.] Неопалима купина. – К.: Молодь, 1968 р. – 250 с.
[Колісниченко Ю. Я.] Султанша з Рогатина. – Вітчизна, 1966 г., № 5, с. 213 – 217.
[Коллі Л. П.] Указатель Феодосийского музея древностей. – Феодосия:
[Коллі Л. П.] Хаджи-Гирей хан и его политика: по генуэзским источникам. – ИТУАК, 1913 г., № 50, с. 99 – 139.
[Коллі Л. П.] Христофора ди-Негро, последний консул Солдайи. – ИТУАК, 1905 г., № 38, с. 1 – 28.